Публічні закупівлі мають бути спрямовані на сприяння зайнятості, економічному зростанню, стимулювання експорту.

Пріоритетом державної економічної політики мають бути:

• завантаження власного виробника, а не іноземного;
• створення робочих місць в Україні, а не в країнах, звідки ми імпортуємо;
• розвиток внутрішніх інвестицій в інноваційні проєкти;
• перехід до виробництва товарів з більшою доданою вартістю;
• збільшення експорту, але не сировинного, а високотехнологічного.

Ми створюємо Робочу групу, бо прагнемо щоб:

• драйвером економічного зростання була національна промисловість;
• публічні закупівлі створювали зайнятість в Україні, а не в інших країнах;
• публічні закупівлі сприяли економічному зростанню та сприяння експорту, який приносить країні валютну виручку;
• гроші публічних закупівель (державні кошти), залишалися в Україні, а не йшли за кордон, створюючи додатковий попит на валюту, сприяючі девальвації гривні;
• розвиток національної промисловості створював попит на наукові дослідження, результати яких комерціалізувалися задля зростання та розвитку української економіки.

Не створюючи національної промисловості, ми консервуємо свою відсталість. Згубна самовпевненість – сподіватись, що без промислового протекціонізму можна вистояти у війні та підняти добробут більшості населення після завершення війни. Не було такого й ніколи не буде, це суперечить світовій економічній історії. Економічних «теорій процвітання» багато. Але в економічній історії є чітке розуміння щодо головного чинника успіху переходу країни, що розвивається, до розвиненого стану – національний промисловий протекціонізм. Його важливою частиною є сприяння локалізації виробництва в Україні.

Локалізація при публічних закупівлях – інструмент економічного розвитку. Неприпустимо, що за кошти платників податків імпортують товари іноземного виробництва, яким є гідні українські аналоги, вітчизняні виробники втрачають національний ринок. Імпорт продукції, якісні аналоги якої є у вітчизняних виробників – це експорт робочих місць та додаткова еміграція населення. Це помилкова політика, яку потрібно змінювати. Сприяння локалізації виробництва в Україні – важливий крок в цьому напрямку.

Сприяння програмам локалізації – суворе дотримання норм законодавства щодо частки вітчизняної продукції при державних закупівлях й поступове збільшення цієї частки – знизить імпорт, зменшить девальваційний тиск на гривню, та, як наслідок загальмує інфляцію.

Без промислового протекціонізму та розбудови національної промисловості після завершення війни ми матимемо повністю деіндустріалізовану економіку з невеликим населенням. Такий розвиток подій буде сумним здобутком від збереження України, вибореного такою великою кров’ю.

Задля реалізації політики відродження української економіки, з метою сприяння політиці імпортозаміщення та підтримки національного виробника, на якій наголошують Президент України та РНБО, ми створюємо Робочу групу з підтримки національної промисловості та сприяння локалізації при публічних закупівлях.

Склад робочої групи

1. Віктор Лисицький. Державний Секретар Кабінета Міністрів України (1999-2001 роки), Президент Асоціації «Укрсудпром».
2. Юрій Продан. Міністр палива та енергетики України 2007-2010 р, Заслужений енергетик України.
3. Сергій Грищенко. Заступник Міністра промислової політики України 1995- 2000, 2005-2010. Доктор технічних наук.
4. В’ячеслав Бутко. Економічний радник Київського безпекового форуму.
5. Олександр Каменець. Президент European Facilitation Platform та “Центр Дослідження корпоративних відносин”.
6. Олексій Кущ, Аналітик аналітичного центру Об’єднана Україна.